Новые Консультации Последние консультации RSS

Консультации в Разделе Последние Консультации в Разделе RSS

Загрузка виджета поиска юриста в Вашем городе...

Юридические новости Последние новости по RSS

додати на Яндекс

Неотвеченные вопросы

Новое в Законодательстве

додати на Яндекс

Юридический форум


Конкурс!
Активно консультируете на сайте? Знаете ответы на все вопросы и готовы безвозмездно делиться с людьми своими знаниями? Получите награду — 10 000 гривен!
Подарки для консультантов
Для всех юристов, которые консультируют на сайте Advising, мы открываем магазин подарков, где каждый сможет обменять свои заработанные баллы на ценные призы!

Двічі в річку одну ступав

Двічі в річку одну ступав

ДАТА

Петро Перебийніс цього року відзначив 75-річчя

Андрій МЕЛЬНИЧУК, заслужений журналіст України для «Урядового кур’єра»

Про письменника Петра Перебийноса можна сказати, що він із тих сівачів і косарів, які хоч не рано почали, та багато утяли. Свою першу поетичну збірку митець видав, коли йому вже йшов тридцять четвертий рік. А нині на бібліотечній полиці його твори вилаштувалися довгим ланцюгом: «Високі райдуги», «Передчуття дороги», «Ранкові сурми», «Світловий рік», «Присягаю Дніпром!», «На світанку роси», «Пшеничний годинник», «Тінь янгола»... Вірші майстра слова полюбилися не тільки українському читачеві. Вони перекладені багатьма іноземними мовами. Окремі з них композитори поклали на музику.

Нащадок Максима Кривоноса

У творах Петра Перейбиноса — відбиток батьківського тепла, щедрої материнської ласки, зваба рідного села — вишневої Слободи-Шаргородської, що на Вінниччині, чари річечки його дитинства — Мурашки... «Я зву планету рідною за те, що є на цій планеті Україна», — написав він у вірші.

А мені автор цього рядка сказав таке: «Поезія — це моє життя, це моя чорнява подільська земля, без якої неможливо уявити планету. Це мій древній хліборобський рід, без якого неможливо уявити людство... Мало сказати, що я люблю свій козацький рід. Я живу його нескінченною роботящою долею, дихаю живлющою гордістю за нього. Мій дідусь Феодосій Данилович Перебийніс був простим селянином, але дуже любив книжки. То від нього дістався мені в спадок старенький Шевченків «Кобзар», який бережу як найбільшу святиню. А ще він постійно щось читав про Максима Перебийноса-Кривоноса, а начитавшись, зумів порахувати, що за триста років після Максима іншої родової лінії Перебийносів не було. Це підтверджує і недавно опублікований «Реєстр Війська Запорозького». Отже, ми — прямі нащадки легендарного козацького полковника».

У своїх віршах Петро Перебийніс схиляється перед величчю батька Мойсея Феодосійовича, який ще до війни здобув у селі славу знатного садівника й городника. Велика Вітчизняна зробила з нього вправного мінометника. За мужність і героїзм сім бойових нагород одержав. Повернувшись з війни, знову взявся за звичну справу, трудився бригадиром садово-городньої бригади, відтак завідував фермою. В роботі був вимогливим, відповідальним і... непідкупним, пильно стояв на сторожі народної власності, за що й поплатився від злодюжок-бандитів…

А як він мріяв, аби всі діти росли здоровими, щасливими, навченими. Дуже радів за Петруся, студента Шаргородського сільськогосподарського технікуму, втішався його оцінками. А особливо зрадів, коли син здобув перше місце в літературному конкурсі, що проводили в технікумі. Хай читача не дивує таке поєднання — агрономія й література. У цьому навчальному закладі аж бриніли поезія і художнє слово. Адже тут, в приміщенні колишньої духовної бурси, навчалися такі світочі, як Степан Руданський і Михайло Коцюбинський. «А, може, й ти будеш цим... — писательом?» — мрійливо казав батько синові.

А так вабила реактивна техніка!

Дорога в «писательство» складалася в селянського сина непросто. На літературному старті болісно думав, як підставити плече матусі, аби зняти з неї хоч трішечки болю і втоми. Однак вона всім серцем благословляла його поетичну стезю. Хоч і пішов в армію, але й там під материнським благословенням марив поезією. Не завадило цьому навіть його неймовірне захоплення авіацією. Як і мріяв, служив у льотних військах. Був повітряним стрільцем на стратегічному бомбардувальнику, разом з екіпажем облітав півсвіту. Затятий парашутист, він здійснив 33 стрибки. Ті приземлення не завжди були вдалими, але небо кликало й кликало... Юнака надто вабила реактивна техніка, він вирішив будь-що стати пілотом-винищувачем. І, безумовно, став би ним, якби не штурман-капітан Володимир Ісип. Якось, по-батьківськи пригорнувши до себе Петра, щиро сказав йому: «Ти — викапаний поет. Тобі треба вчитися в університеті. А тут гробанешся й... поета нема».

Отак у солдатській гімнастерці й вступив юнак на факультет журналістики Львівського університету. Вже на перших заняттях поета-романтика лезом полоснули слова поважного професора, звернені до студентів: «Думаєте, ви прийшли сюди вчитися на поетів? Поет — стихійне лихо журналістики. Забудьте про лірику. Тут вас вчитимуть серйозної справи». Попри все, студент день у день прискіпливо заглиблювався у таїну поезії, надто захопився творчістю І. Франка, зокрема його феноменальним циклом «Зів’яле листя» і грандіозною поемою «Мойсей». Згодом він з олівцем у руках перечитає всі п’ятдесят томів класика української літератури… І мріє дожити до того часу, коли вийдуть усі сто томів Великого Каменяра.

Журналіст із Петра Перебийноса вийшов і справді серйозний. Це вже підтвердила його робота в пресі Вінниччини й Тернопільщини. А загалом він провів у редакціях і видавництвах півстоліття. Професіонала запросили до Києва. Працював заступником головного редактора журналу «Дніпро», головним редактором однойменного видавництва, очолював журнал «Київ».

«Підручного» з нього не вийшло

Кажуть, двічі в одну й ту саму річку не ввійти. Петро Мойсейович довів протилежне. Він двічі — протягом 1980—1981 та 2003—2008 років стояв біля керма «Літературної України». Всяк знає, якими були оті вісімдесяті... Посилаючи Перебийноса в письменницьку газету, можновладці сподівалися, що він, пройшовши через комсомольсько-партійні коридори, буде «своїм», «підручним». Але вийшло все, як сказав би Борис Олійник, навспак. Під орудою Перебийноса письменницька газета стала підіймати незаймані пласти, які розчищали дорогу демократії й свободі. Компартійній верхівці це було не до снаги. У своєму щоденнику Олесь Гончар 12 грудня 1981 року занотував: «Щойно відбулася бурхлива, просто-таки шквалиста Президія (Спілки письменників України. — А. М.). Знімали Петра Перебийноса з редактора «Літ. України». Проти зняття виступили кілька членів Президії — Бажан, Коломієць, Дзеверін, Нагнибіда, Драч, ну і, звичайно, я...». Та не допомогло...



Двічі в річку одну ступав, автор —
Рейтинг статьи: 100% из 100 возможных. Голосов всего: 1. Отзывов пользователей: 1.

Источник: www.ukurier.gov.ua

Еще новости


Юридическая Консультация в Киеве, 01001, г. Киев, ул. Хрещатик, 32 Украина
Подняться вверх, к началу страницы {lang: 'ru'}