Хто працюватиме на джондірах і кейсах?

АКТУАЛЬНО

Доки чиновники ведуть балачки про відродження села, воно дедалі більше занепадає

У хвилини, коли пишеться цей матеріал, у ПАФ «Україна», що у Великобагачанському районі на Полтавщині, певно, вже святкують обжинки, бо ще позавчора битву за урожай-2012 тут здебільшого було виграно. Залишалося скосити й обмолотити останнє 50-гектарне поле озимої пшениці, але для сучасних комбайнів, які тут використовують, це на кілька годин роботи. Так що у працівників агрофірми є хороший привід, щоб зібратися за одним столом і, отримавши з рук директора господарства Героя України Івана Балюка конверти з певними сумами на «дрібні витрати», погомоніти у невимушеній обстановці, підбити підсумки.

Хороша техніка — добрий помічник високим врожаям. Фото автора

Виручає досвід

Цьогорічні жнива в «Україні» пройшли, як ніколи, дружно. Почали обкошувати поля наприкінці червня, а за два тижні вже й руки помили.

— Ось тільки запланованого валу зерна не одержали, бо восени 60% насіння не зійшло. Перші сходи почали з’являтися вже взимку під снігом, і те, що навесні з’явилося, було у фазі сходів, — розповідає заступник директора агрофірми з питань виробництва та реалізації сільгосппродукції Валентина Халимончук. — Значну площу озимої пшениці довелося пересіяти кукурудзою, соняшником, кормовими культурами та багаторічними травами. А тут нове випробування — посухою. За період від другої половини квітня по липень випало за два рази всього 11 міліметрів опадів. Через це на окремих полях пшениця «випала». Зріджені пшеничні поля підсіяли кукурудзою, але й вона під спекотним сонцем ледь животіє, нижні 4—5 листків уже сухі. Щоб зовсім не пропала, скосили її на силос.

Загалом у господарстві пересіяли майже 800 гектарів озимої пшениці, а врожайність тієї, що виросла в екстремальних погодних умовах, дуже строката. У середньому по господарству — 23 ц/га. Ячмінь вродив трохи краще — по 26 ц/га. Не виправдали сподівань аграріїв і багаторічні трави, зокрема люцерна.

— Якщо раніше брали з площі по чотири укоси, і їх вистачало на сіно, сінаж, насіння і зелений корм, то нині зібрали лише один, — каже В. Халимончук. — Та у відчай не впадаємо, бо маємо досвід ще більш неврожайних років і навчилися з гідністю виходити з подібних ситуацій. Допомагає у цьому так званий «перехідний» фонд або стратегічні запаси. Наприклад, торік в «Україні» заготували понад півторарічний запас силосу з кукурудзи. Тепер його додають до свіжої зеленої маси і цим поживним вітамінним кормом годують корів. Як результат — середньодобовий надій корови в господарстві на сьогодні — 21 кілограм молока.

У запасі сільгосппідприємства й товарне зерно, якого вистачить і на виплату пайовикам, яких тут 1500. Нині закладають основу майбутнього врожаю — розтрушують на окремих полях карбамід з розрахунку 120 кг/га, придисковують його, культивують і одразу сіють еспарцет, щоб була трава й на наступне літо. Крім того, доглядають посіви сої, соняшнику, зернового сорго, пізніх культур. Вносять, де треба, перегній на поля.

Стараються, дбають, ось тільки не цінують у нас хліборобську працю. Вирощену з такими зусиллями високоякісну продукцію збувають майже задарма. А все тому, що цінову політику в нашій державі ніхто не контролює, вважає Іван Балюк. Ось і торішній урожай був рекордний, але своє збіжжя аграрії, можна сказати, віддали за копійки, щоб лише не лежало у коморах, та й треба було готуватися до нової посівної. Звідки ж брати кошти на зарплату працівникам — механізаторам, трактористам, комбайнерам, дояркам, свинаркам? А в «Україні» їх 300. На придбання паливно-мастильних матеріалів, техніку, розвиток? Виручає молоко, якого від 700 дійних корів щодня реалізують майже 14 тонн за ціною 3,05 гривні за літр. Знову ж таки: чи розумна це ціна за таких затрат на виробництво?

Де ви, спеціалісти для села?

— Чомусь вважають, що це подарунок для господаря, якщо йому додали на літрі молока 5 копійок. Тричі розведене в магазині, й те коштує 5—7 гривень за літр, — обурюється директор, і зауважує: — Ви ж зрозумійте: у нас молоко екологічно чисте! Щоб його виробити, треба, аби в кормах не було ні гербіцидів, ні пестицидів, ні навіть міндобрив. І ми цього неухильно дотримуємося, бо молоко надходить на Хорольський молочноконсервний комбінат дитячого харчування. Тому і стараємось. А звідти ні дотації, ні допомоги. Чи не можуть, чи не хочуть. Кажуть: «Немає грошей». Але ми ж, селяни, як завжди, віримо, що сьогодні погано, а завтра буде краще.

За його словами, держава заборгувала аграріям за екологічно чисте молоко 1,3 млн грн дотацій. На ці кошти можна було б відремонтувати силосний комбайн, купити пальне і заготовляти силос. А так доводиться брати кошти з інших джерел, обділяючи супутні галузі.

Розговорилися про сучасну сільгосптехніку. Директор господарства каже, що тепер немає контролю й за якістю запчастин, матеріалів, а те, що пропонують до продажу — на 50% брак. «Знак якості колись був, а тепер купив підшипник — і сьогодні ж він і розсипався, поставив кронштейн — він і переламався. Ніхто ні за що не відповідає! — обурюється він з гіркотою в голосі. — Окрема тема — діяльність сервісних центрів з обслуговування імпортної техніки, які розташовані лише в обласних містах і луплять за не завжди якісні послуги чималі гроші. — Виїхав до нас спеціаліст сервісного центру — і вже править за прогон машини 1—1,5 тисячі гривень. Щось там підрихтував, а наступного дня техніка знову не працює. Викликаєш повторно, каже: «Це з вашої вини!» Дурять селян, як хочуть. Добре, звичайно ж, що ми імпортну техніку купили, бо без неї нині не обійдешся, а з іншого боку — ми тільки на неї й працюємо.

Болюче для радивонівського сільгоспвиробництва й кадрове питання. Наче й створюють умови, щоб зацікавити молодь, проте працювати на фермах або навіть на сучасних джондірах охочих мало. А є й такі сільські хлопці та дівчата, котрим зручно сидіти на шиях у бабусь із дідусями чи в батьків. Удень сплять, а вночі «ловлять кайф» у кафе, яких на території Радивонівки аж чотири чи п’ять.

— Хто путній із таких дітей може вирости? Чого від них доброго можна чекати? А це ж — майбутнє нації! — справедливо зауважує директор. Його дуже непокоїть і насторожує те, що на всі прохання впорядкувати режим роботи кафе, привести його до цивілізованої норми абсолютно не реагують ані сільські, ані районні депутати, не кажучи вже про обласних і народних. Тому його біль залишається гласом волаючого в пустелі.

Майже не готують нині й спеціалістів первинної та середньої ланок для села. На Полтавщині, здається, немає жодного аграрного ПТУ, хоча ще порівняно недавно випускники середньої загальноосвітньої школи закінчували навчання з теоретичними навичками шофера, тракториста, швачки або й медсестри.