Новые Консультации Последние консультации RSS

Консультации в Разделе Последние Консультации в Разделе RSS

Загрузка виджета поиска юриста в Вашем городе...

Юридические новости Последние новости по RSS

додати на Яндекс

Неотвеченные вопросы

Новое в Законодательстве

додати на Яндекс

Юридический форум


Конкурс!
Активно консультируете на сайте? Знаете ответы на все вопросы и готовы безвозмездно делиться с людьми своими знаниями? Получите награду — 10 000 гривен!
Подарки для консультантов
Для всех юристов, которые консультируют на сайте Advising, мы открываем магазин подарков, где каждый сможет обменять свои заработанные баллы на ценные призы!

Дорога додому не завжди коротша

Дорога додому не завжди коротша

ПЕРЕВІРЕНО НА СОБІ

320 кілометрів з Кракова до Львова кореспондент «Урядового кур’єра» подолала за 11 годин, згаявши понад п’ять з них (!) на перетині кордону

Оксана МЕЛЬНИК, «Урядовий кур’єр» Львів — Краків — Львів

Скажу одразу — приміряла на себе роль футбольних вболівальників, і можу їм лише поспівчувати: згаяла майже півдоби, аби добратися з королівського Кракова до королівського Львова. Знайомі запевняють: багатогодинного очікування можна було б уникнути, заплативши 200 — 500 гривень. А що не додумалась запропонувати віддяку «кому треба», то й чекала довго. Натомість мала нагоду почути голос народу з черги. Люди, які не раз у рік, а по кілька разів на тиждень, чи місяць перетинають кордон, бо для них це єдиний спосіб заробити на прожиття, знають про специфіку все чи майже все.

З низького старту

На дороги, що йдуть від українсько-польського кордону до головних центрів сусідньої держави гріх нарікати — не автобани, звісно, але добротні. Поїздка міжнародною автомагістраллю Е-40, яка проходить через Краків, — одне задоволення: нанесену розмітку весняні дощі не змили, є вдосталь світлофорів, знаків, вказівників. Дисциплінує водіїв і обмеження швидкості, пов’язане зі щільністю розміщення вздовж гостинця населених пунктів, змушує дотримуватися допустимих 50—70-кілометрової швидкості також фотофіксація на дорозі, яка ведеться щокілька кілометрів. Лише на небагатьох відтинках траси Е-40 стрілка спідометра перевищує швидкість 90 кілометрів. Щоправда, небагато автомобілів з польськими номерами дотримуються дозволеної швидкості.

Натомість досвідчені автомобілісти радять подорожуючим з українськими номерами не ризикувати, бо «кара» (штрафи) — астрономічна, як за нашими мірками. Впевнено почуватися водієві допомагає надійний консультант — GPS-навігатор: ані потрібного повороту не проскочиш, ані іншим шляхом не поїдеш — одразу нагадає. Здивувала відсутність людей на дорогах: хоча проходять вони, як і у більшості наших населених пунктів, через центр сіл, але перехожі через дорогу, наче зайці, не бігають. Рятують від несподіванок спеціальні височенні пило- та шумопоглинаючі відгороджувальні щити (такими, до речі, відгороджена більшість шляхів в Європі). Відтак транспорт їде своєю дорогою, а перехожі мають свою: на впорядкованих тротуарах, відгороджених щитами, вони почуваються безпечно. Окрім того, такі бар’єри від пороху (якого на тамтешніх дорогах чомусь немає) та відпрацьованих транспортом газів і шкідливих речовин не лише пішоходів, а й оселі, збудовані обабіч дороги, захищають.

Дорога додому завжди видається коротшою. Щоправда, маршрут довелося змінити, аби заїхати у справах на кілька годин до Перемишля. Розумний навігатор обрав шлях коротший, але не найкращий. Гарна дорога, мальовничі пейзажі обабіч швидко змінилися. Маршрут через Журавіцу дуже нагадував українські дороги після зими — вкрита вибоїнами, без вказівників, хіба що з назвами населених пунктів. У молодого і законослухняного водія Андрія від такої їзди вмить зникло бажання на газ тиснути, аби не вскочити у халепу, даруйте, у яму.

Сподіваємося, що під час Євро-2012 заторів на західному кордоні не буде. Фото Укрінформу

Був спринтером — станеш стаєром

Вогні великого міста, що засвітилися на горизонті, додали оптимізму: до Медики (прикордонного переходу на українсько-польському кордоні), як і планували, приїхали за годину до півночі. У суцільній темряві, що зливалася з мокрою асфальтівкою, якось несподівано виринула довга вервечка черги, в якій хаотично стояли легкові автомобілі, великогабаритні вантажівки і мікробуси. Яка відстань до кордону, чомусь вперто мовчала балакуча «співрозмовниця» з GPS-навігатора. Зайняли чергу. Відтак вирішили піти у «розвідку» — завмерла черга автівок з вимкненими фарами. Двокілометрова черга, повідомив «консиліум» з водіїв, не рухається кілька годин. Рух, за їхніми словами, заблокували мікробуси, що прямують в Україну з Італії, і, мовляв, заробітчанам ніяк не вдається знайти спільну мову з польськими митниками. Скільки доведеться чекати — невідомо. Можна, казали, і до наступного вечора кордон не пройти.

— Якщо поспішаєте, краще їхати до іншого переходу Корчова — Краковець — туди заробітчанські мікробуси не йдуть, — порадили водії з черги.

Натомість не вдалося отримати жодної офіційної інформації про ситуацію на переході Медика — Шегині. Знову допоміг навігатор, вибравши найкоротший шлях до міжнародного пункту пропуску в Корчові (майже 30 км, якщо їхати через села). Година їзди нагадувала автородео розбитою дорогою (за винятком кількох добрих кілометрів) та дірявими дерев’яними мостами, переїжджати через які було страшнувато.

Рівно опівночі зайняли чергу в Корчові. Автівок було не так багато — не більше тридцяти. Вони стоять упереміш з мікробусами. Довго з’ясовували, де маємо займати чергу: ланцюжком вистроїлися легкові автомобілі, завантажені всіляким крамом до верху мікробуси, а на смузі праворуч — вантажні фури, зустрічною смугою, якою з України в’їжджає транспорт на територію Польщі, чомусь одна за одною до кордону пролітають на швидкості легковики. Куди вони діваються, сказати важко. Лише одиниці з доброго десятка «хитрунів», яким вдалося прошмигнути повз чергу, повертаються і прилаштовуються у хвості черги. Де зникла решта — залишається здогадуватися.

Регулювальник дає «добро» наступній партії фур на в’їзд. Черга потроху, як кажуть, розсмоктується. За чотири години просунулися на кілька метрів. Ніч, темрява, дощ. Лише кілька найнетерплячіших водіїв снують туди-сюди у «розвідку», відтак діляться інформацією. Ніхто не спить, бо задрімавши, можеш згубити чергу: миттю ті, хто наступний, об’їдуть. Жодної солідарності. Конкуренція змушує бути напоготові будь-якої миті ввімкнути двигун. Ось проїхала чергова партія великогабаритних вантажівок, і несподівано для себе опиняємося за кілька кроків до в’їзду на територію польської митниці.

Аж раптом перед нами із зустрічної смуги влітає і прилаштовується попереду позашляховик з українськими номерами, водій якого намагається взяти «штурмом» регулювальника. «Діалог» між дійовими особами тривав недовго і регулювальник різким рухом описує жезлом у повітрі напрям, яким наказує водієві повертатися. Той, однак, знову повторив спробу на очах у приголомшених зухвалістю співвітчизників. Результат такий самий. Двобій закінчується — бурхливо жестикулюючи, неслухняний водій рвучко рушає з місця. Вочевидь до хвоста черги.

Нарешті в’їжджаємо на митний перехід, долаючи метр за метром. Польський митник без особливого ентузіазму попросив відкрити багажник. Тим часом прикордонник покликав до віконечка власника авто з паспортами всіх, хто був у машині. Кілька секунд і документи повернуто. Неймовірно — процедура тривала не більше десяти хвилин. Тож сподівалися, що нашу митницю проскочимо ще швидше.

Черепасі не позаздриш

Не так сталося, як гадалося: ми застрягли майже на дві години. Спершу довго чекали своєї черги: митники з прикордонниками з якимись паперами в руках кудись ходили, довго між собою розмовляли, не зважаючи на вервечку автомашин. Врешті черга не витримала, і водії почали настійливо сигналити. Ті наче не чули звуку клаксонів. Водії автівок знову нагадали про себе протяжним гулом. Жодної реакції. Ані живої душі. Пустка. Чергове нагадування, вочевидь, таки розбудило від передранкової втоми митників з прикордонниками і вони нарешті вийшли «з підпілля». Здавалося, черга зрушить з місця, адже на обох смугах є приміщення паспортного і митного контролю.

Та попри очікування, на лівій смузі запрацював лише паспортний контроль, у приміщенні митного так ніхто й не з’явився. Тож довелося спочатку вистоювати в одній черзі. Приміщення для митного контролю так і не відчинилося. Змушені були бігти на іншу смугу, аби там пройти митний контроль. А там — черга своїх. Усі знервовані, розлючені. Хто працював у цій зміні, з’ясувати не вдалося, — митник й прикордонник не назвалися, а бейджика, який зобов’язані носити посадові особи, у них не було. Ледь до шарпанини не доходить. З полегшенням і обуренням за таке ставлення (а хочемо, щоб нас інші поважали, та чомусь не навчимося самі себе поважати) виїжджаємо з території пункту пропуску. До Львова — ледь більше 80 км, третина шляху. А щоб доїхати з міста над Віслою до столиці Галичини, знадобилося майже півдоби…

— Але й це ще не зле, — запевняють «човники» зі стажем. — Зранку, коли ще села не прокинулися, а їхні головні вулиці не перетворилися на завантажену міжнародну трасу з безперервним потоком транспорту, що мчить в обидва напрями, і на дорозі небагато перехожих, добратися з Краківця до Львова простіше, швидше і безпечніше, аніж в іншу пору доби.

Добре, що хоч дорогу до Краківця, яка до того була у суцільних вибоїнах, торік відремонтували. Але швидкісною автомагістраль, що мала, як планувалося, піти в обхід багатьох населених пунктів, не стала, чим створює незручності для водіїв, яким доводиться маневрувати великогабаритними вантажівками та автобусами на вузьких вуличках, і для мешканців сіл та селищ, для яких це єдина сільська дорога, і їм нема куди подітися з гамірної траси. Відтак поїздка від кордону до обласного центру і міста, де відбуватимуться матчі чемпіонату Європи з футболу, займає чимало часу — приблизно дві години.

До речі. Подбали і про інфраструктуру: вздовж траси у мальовничих куточках Розточчя є кілька комплексів, де можна заночувати, перепочити, випити каву, скуштувати страви української кухні. Варто зазначити, що сервіс там загалом достатньо високого рівня. Відповідно й адекватна до цього й цінова політика. Через що не кожному подорожньому по кишені. Єдине, про що забули, — на усьому відтинку траси, яка пролягла від українсько-польського кордону до Львова чи веде до кордону з Польщею, практично відсутні вбиральні. Натомість скористатися послугами можна на автозаправках, яких не бракує вздовж міжнародної автомагістралі.



Дорога додому не завжди коротша, автор —
Рейтинг статьи: 98% из 100 возможных. Голосов всего: 1. Отзывов пользователей: 1.

Еще новости


Юридическая Консультация в Киеве, 01001, г. Киев, ул. Хрещатик, 32 Украина
Подняться вверх, к началу страницы {lang: 'ru'}