Новые Консультации Последние консультации RSS

Консультации в Разделе Последние Консультации в Разделе RSS

Загрузка виджета поиска юриста в Вашем городе...

Юридические новости Последние новости по RSS

додати на Яндекс

Неотвеченные вопросы

Новое в Законодательстве

додати на Яндекс

Юридический форум


Конкурс!
Активно консультируете на сайте? Знаете ответы на все вопросы и готовы безвозмездно делиться с людьми своими знаниями? Получите награду — 10 000 гривен!
Подарки для консультантов
Для всех юристов, которые консультируют на сайте Advising, мы открываем магазин подарков, где каждый сможет обменять свои заработанные баллы на ценные призы!

Найстрашніша патологія — випалена совість

Найстрашніша патологія —  випалена совість

ПАЛАТА

Опікова медицина також потребує допомоги, зокрема й законодавчої

Ми вже розповідали про сповнений доброти вчинок 17-річної Вікторії Горячко із села Вовчинець на Буковині. Дівчина не вагаючись погодилась дати свою шкіру, аби врятувати дворічну племінницю Діанку. Їй вклонилася вся країна — Віка стала лауреатом загальнонаціональної премії «Гордість країни» в номінації «Дитяча мужність».

Бездушність не має меж...

Але співробітники опікового відділення Чернівецької обласної лікарні швидкої медичної допомоги, де зберегли життя обпеченій Діані, почасти стають свідками зовсім іншого ставлення родичів до своїх близьких.

— Усі палати я вам показати не можу. У деякі краще не заходити — це важко витримати, — відверто каже завідувач опікового відділення Мирослав Малейкий. — Навіть наші лікарі і медсестри, які багато що бачили, не можуть без душевного болю дивитися на своїх підопічних...

Не випадково роботу в опіковому відділенні прирівнюють до стажу у важких умовах праці. Останніми роками сюди переважно поступають соціально незахищені пацієнти. Вони тут лікуються, а потім і живуть. Інколи роками, як дядько Михайло, старший чоловік, що цілими днями на інвалідній колясці (довелося ампутувати ступні ніг, зчорнілі від обмороження) прогулюється одним і тим самим маршрутом — з палати в довгий лікарняний коридор, знову в палату. У нього ні домівки, ні країни. Він — бомж міжнародного статусу. Народився у нашому селі Чудей, що на Сторожинеччині, працював на високій керівній посаді у Молдові. На старості років вирішив навідатися у Чернівці, потрапив у біду, втратив геть усі документи, захворів, і тепер лікарня на Фастівській уже чотири роки його рідний дім. Про ситуацію з ним, іноземним підданим, знають у відповідних кабінетах, намагаються відновити документи, але йти з ними дядькові Михайлу нікуди. Хоч має нібито в Молдові трьох дітей і дружину.

— Не виставляти ж його на вулицю, — каже Мирослав Малейкий. — Або он у третій палаті живе бабця Ганна. До всіх бід після другого інсульту у неї частковий параліч, вона втрачає інколи пам’ять, потребує постійного догляду. З патологією свого профілю ми справилися. Але за жінкою ніхто не поспішав приходити. Беру таксі, везу її до дітей, тут, у Чернівцях. Кажу: ось ваша мати. У відповідь: а навіщо вона нам, що ми будемо з нею робити? Привіз назад. Отакі людські долі. Бездушність, як і милосердя почасти, також не має меж...

Завідувач опікового відділення Чернівецької обласної лікарні швидкої медичної допомоги Мирослав Малейкий (ліворуч) та завідувач кафедри загальної хірургії БДМУ професор Віктор Польовий піклуються про видужання свого маленького пацієнта. Фото Юлії ТКАЧУК

Ліки купують лікарі

В опіковому відділенні, а воно має 25 дорослих ліжок, 10 дитячих і обслуговує всю Чернівецьку область, нині майже скрізь ремонтні роботи. Обладнують душову, санвузли, фарбують палати, вистеляють підлогу плиткою. «Лінолеум не витримує безперервної їзди каталок з палат в операційну чи на процедури — рветься», — пояснює Мирослав Васильович.

Допомагають благодійники. Як правило, вони себе не називають, коли переказують гроші. У свою чергу віряни різних конфесій взяли під опіку самотніх і особливо важких. Часто лікарям і медсестрам за свої гроші доводиться купувати для своїх пацієнтів фізрозчини, глюкозу, інші препарати.

— Мирославе Васильовичу, мама Віки Горячко, бабуся дворічної Діанки, розповідала, як невимовно вдячна вам і усім співробітникам відділення за те, що дитина вижила і вже радіє життю.

— Дякую на доброму слові.

— А ще казала, що, переживаючи за онуку, водночас мучилася думкою, де взяти гроші на лікування, але ніхто у лікарні не обмовився про оплату.

— Інакше і не могло бути. Нині багато чого можна почути про лікарів, загалом про медицину. Але в нас нема часу слухати різні розмови — у нас багато роботи.

— Ви зробили диво, врятувавши тоді дитину.

— Чесно кажучи, надії практично не було. Але ми, звісно, не опустили руки, проводили операцію за операцією, забезпечували належний догляд. Одна з головних проблем лікування хворих з обширною опіковою травмою — закрити ранову поверхню. Ми взяли за основу лікування Діаночки метод Джексона, коли на опікові рани накладають смужки здорової шкіри — власне хворого чи донора. Резерв шкіри у Діанки був обмежений. Дякувати Вікторії, теж, по суті, ще дитині, що погодилася стати донором. Бог поміг, все прижилося.

Шкурний інтерес до свиней і трупів

— А є на озброєнні в медицини інші варіанти, аніж здирати шкіру зі здорової людини? Якісь шкірозамінники, вибачте за галантерейний термін.

— Є чимало варіантів. Приміром, лабораторно вирощувати кератоцити, клітини, що становлять 90% поверхневого шару шкіри. Але це надзвичайно дороговартісна технологія. Таке можуть дозволити собі лише Сполучені Штати. Вони мають для цього потужний медичний центр, який за оснащенням і фінансуванням не поступається космічним комплексам НАСА. Західна Європа, інші країни світу, де на відповідному рівні страхова медицина, відправляють туди літаком шматок шкіри пацієнта. З 4 квадратних сантиметрів дермального аутотрансплантату за 3—4 тижні вирощують 2 квадратні метри шкіри, яку організм хворого приймає.

Є інші методи. Зокрема, з використанням ксенотрансплантатів, коли шкіру беруть у тварин, здебільшого у свиней. Ефективно також пересаджувати шкіру від тих, хто щойно відійшов у інший світ. Проте у нас цей метод не використовують — не дозволяє законодавча база.

— Але ж важко жити, знаючи, що на тобі шкіра зі свині, а тим паче — з трупа!

— Не вигадуйте нісенітниць. Ніхто з трупною чи свинячою шкірою не ходить, лише зі своєю. Донорська шкіра, як я вже казав, потрібна, що називається, тут і вже, аби закрити рани, не допустити втрат крові, плазми, тобто дати організмові час і можливість відновити свою. Ми ніби намагаємось перехитрувати природу. Поки організм відторгає тимчасово насаджений йому трансплантат, на пошкоджених від опіків ділянках успішно триває процес регенерації шкірних тканин.

Дефіцит донорських ресурсів доводиться долати залученням тих, хто добровільно погоджується надати свою шкіру, щоб закрити у хворого опіки. Проблема в тому, що далеко не завжди шкіра іншої людини годиться для операції. Та й за один раз неможливо взяти потрібну її кількість. Втрачаємо час, а з ним і шанси на видужання, якщо випадок важкий.

— Впевнена, у вас є не лише практичні, а й наукові здобутки.

— Так. Зокрема, асистент кафедри хірургії Буковинського медичного університету, чудовий хірург Микола Казимирко свого часу розробив ефективну методику механізму розростання епідермодермального трансплантату на основі спеціальної біологічної речовини. Це дало змогу суттєво прискорити загоювання опіків, а отже і процес одужання хворих.



Найстрашніша патологія — випалена совість, автор —
Рейтинг статьи: 97% из 100 возможных. Голосов всего: 1. Отзывов пользователей: 1.

Источник: www.ukurier.gov.ua

Еще новости


Юридическая Консультация в Киеве, 01001, г. Киев, ул. Хрещатик, 32 Украина
Подняться вверх, к началу страницы