Новые Консультации Последние консультации RSS

Консультации в Разделе Последние Консультации в Разделе RSS

Загрузка виджета поиска юриста в Вашем городе...

Юридические новости Последние новости по RSS

додати на Яндекс

Неотвеченные вопросы

Новое в Законодательстве

додати на Яндекс

Юридический форум


Конкурс!
Активно консультируете на сайте? Знаете ответы на все вопросы и готовы безвозмездно делиться с людьми своими знаниями? Получите награду — 10 000 гривен!
Подарки для консультантов
Для всех юристов, которые консультируют на сайте Advising, мы открываем магазин подарков, где каждый сможет обменять свои заработанные баллы на ценные призы!

Міністр культури Леонід НОВОХАТЬКО: «Не можна сказати, що театр важливіший за музей, а кіно важливіше за цирк»

Міністр культури Леонід НОВОХАТЬКО: «Не можна сказати, що театр важливіший за музей, а кіно важливіше за цирк»

Міністр культури Леонід НОВОХАТЬКО

У культурі немає другорядних напрямів — для нас однаково важливі й розвиток академічного мистецтва, і збереження історико-культурної спадщини, діяльність бібліотек і можливість простих людей розвивати свої творчі здібності в клубних закладах, здобувати мистецьку освіту — так вважає новий очільник міністерства Леонід НОВОХАТЬКО. Які важелі потрібні для того, щоб усе це розвивалося? Про це наша розмова з посадовцем.

Леоніде Михайловичу, яким змістом має наповнюватися сучасна культурна політика держави?

Міністерство культури — це не всеукраїнська концертна організація для проведення помпезних заходів та святкувань, а орган, що формує і реалізує державну політику. Її ключовий елемент — створення правової та інституційної бази для розвитку культури. А цей розвиток, у свою чергу, є не самоціллю, а складником сталого розвитку суспільства. Наша мета — перетворити культуру на потужний чинник суспільного розвитку, дієвий інструмент реалізації соціально-економічних реформ та забезпечення консолідації всього суспільства України. Зрозуміло, не миттєво. Для цього може знадобитися багато років, підтримка професійного середовища і громадськості, але іншого шляху немає. Інакше — постійна боротьба за виживання і ходіння з простягнутою рукою до фінансових органів.

Треба вийти за вузькі галузеві рамки — і в баченні проблем культури, і у визначенні шляхів її розвитку. Треба повернути культуру, а отже, і всю нашу роботу, обличчям до людини, до всього українського суспільства.

— Чи достатнє законодавче під∂рунтя для реалізації змін? Які нові закони найпотрібніші?

— Зроблено чимало — прийнято закони і підзаконні акти, які загалом унормували функціонування галузі. Зокрема закони «Про культуру», «Про бібліотеки», «Про музеї і музейну діяльність», «Про охорону культурної спадщини» та інші. Але для реалізації нових завдань потрібно сформувати нові, так би мовити, правила гри у сфері культури — іншими словами, оновити законодавчу базу культурної діяльності, створивши сучасні, дієві механізми підтримки культури, в тому числі й орієнтовані на позабюджетне фінансування. Потрібні й подальші кроки у цьому напрямі: ухвалити підзаконні акти, що забезпечать практичну реалізацію важливих положень Закону «Про культуру» та податкових пільг для національного культурного виробника, а також законодавчі акти, що стимулюватимуть меценатство і приватні інвестиції у сферу культури, зокрема — у розвиток вітчизняних культурних індустрій.

От, скажімо, в нас є Закон «Про благодійництво та благодійні організації», який був прийнятий Верховною Радою ще 1997 року, але в процесі прийняття з нього викреслили все те, що могло б реально забезпечити надходження позабюджетних коштів у галузь. І навіть нова редакція, ухвалена торік, ситуації не змінила. Нині в нас у роботі понад 40 нормативних актів. Це тема, може, не дуже популярна для ЗМІ, але за кожним із цих «бюрократичних» документів — життя наших закладів і колективів.

— Часи змінюються, а залишковий принцип фінансування галузі — незмінний. Які сектори потерпають від цього найбільше і чи варто в усьому покладатися на державний бюджет?

— Щоб змінити таке ставлення, ми маємо довести і керівництву держави, і суспільству, що ті пільги і преференції, які маємо на увазі, говорячи про оновлення законодавства, — це не подачка бідному, а та сама вудка, яка дасть змогу галузі, по-перше, самотужки заробляти, знаходити засоби існування і розвитку, по-друге, зробить її привабливою для інвесторів.

І якщо ми зможемо це довести — не на словах, а переконливо об∂рунтувавши розрахунками, то не здаватимемося Міністерству фінансів набридливим прохачем. Навпаки — перетворимо його на нашого надійного партнера.

Слід нарешті звернути увагу на те, що культурне середовище формується не лише людьми, які працюють у державних або комунальних закладах. Ось, приміром, сьогодні одними з найпривабливіших місць для туристів у Києві стали цікаві скульптурні композиції на Пейзажній алеї. Оформлено все ентузіастами за небюджетні кошти, хоч і за підтримки влади. Справжньою окрасою Вінниці став світломузичний фонтан, подарований місту відомим земляком-промисловцем. Завдяки сучасним меценатам Київ нарешті має приміщення для музею історії міста. І таких прикладів можна навести багато.

— Чи слід реанімувати всі сільські заклади культури? Можливо, в цій інфраструктурі щось надто застаріло? Які підходи задоволення культурних потреб сільського населення диктує сьогодення?

— Багато років поспіль проблемою для галузі лишається неповна зайнятість працівників культури в сільській місцевості, застаріла матеріальна база. Проблеми ці болючі, ми намагаємося їх розв’язувати, але є й інший бік справи: чи мають відповідні ресурси, навички та знання працівники культури, щоб з повною віддачею працювати на повну ставку? Нині треба шукати нові, нетрадиційні підходи до організації культурно-дозвіллєвої роботи, не забувати, що ми живемо у ХХІ сторіччі, коли більшість людей мають телебачення, мобільний зв’язок, доступ до Інтернету. Від того, наскільки працівник культури може відчути потреби громади, бути корисним і цікавим для людей, серед яких живе і для яких працює, залежить і авторитет культури в суспільстві, і ставлення влади, і, як наслідок, — фінансування галузі.

Наші бібліотеки, музеї, клубні заклади повинні не лише втілювати на практиці свої, так би мовити, статутні функції. Вони мають бути центрами інформації та знань для молоді, місцем спілкування, обміну думками, виховання смаку, навичок гідної поведінки та моральності, тими осередками, де створені справжні умови для самореалізації молодої особистості.

Тоді ніколи не виникне питання — чи потрібен заклад культури в селі. І ніколи не постане питання про їх реанімацію.

— Останніми роками не вщухають пристрасті, або простіше — скандали, щодо кадрових призначень у провідних культурних закладах країни. Що має бути визначальним у кадровій політиці держави в цій сфері?

— Погоджуюся, що проблема кадрового забезпечення в галузі існує. Ми надзвичайно вдячні нашим корифеям за їхній внесок у мистецтво, пропаганду національної культури. Але постає запитання: хто прийде на зміну? Я маю на увазі не лише підготовку фахівців, а проблему спадковості мистецької традиції і виховання керівників. На жаль, більшість гучних скандалів останнього часу в нашій сфері пов’язані саме з невдалими кадровими рішеннями. Чомусь вважається, що керувати закладом культури може будь-хто. Насправді керівництво в галузі культури — дуже тонка річ. Тут треба бути не лише вмілим менеджером, орієнтуватися в фінансових та господарських питаннях, добре знати «предмет» діяльності установи, а й бути людиною культурною і освіченою, та ще й психологом. Керувати творчими людьми — дуже складна робота!

Гадаю, заклади культури, зокрема національні, повинні очолювати кращі з кращих, видатні фахівці, які мають відповідну освіту, досвід, і головне — високий авторитет у професійному середовищі.

— Не менш гостре питання, яке турбує суспільство, — збереження національних пам’яток. Ось і нині дізналися про «законність» будівництва висотки в буферній зоні Софії Київської. В який спосіб міністерство може протистояти таким безчинствам?

— Насамперед з’ясуймо, чому виникають такі гарячі точки, скажімо, в столиці — Пейзажна алея, Андріївський узвіз, Гостинний двір…

Благі наміри щодо спрощення дозвільних процедур для підприємців призвели до парадоксальної ситуації. Нині забудовник навіть не сповіщає про свої наміри міську владу. Цю ситуацію треба змінювати. І шлях один: внесення відповідних змін до законодавства. Найближчим часом такі пропозиції ми розробимо. Зокрема плануємо повернення норми про обов’язковість погодження проектів будівництва з органами охорони культурної спадщини.

Втім, проблема видається значно ширшою. Так, розвиток міста неможливий без нового будівництва, але яким йому бути, влада і громадяни мають вирішувати разом. Наприклад, Гостинний двір. Формально ця споруда не є пам’яткою, але кияни до неї звикли і майже увірували в її автентичність. На мій погляд, забудовник мав провести громадські слухання, показати фото з напівзруйнованим «сараєм», який стояв у центрі Подолу до 80-х років минулого століття і який, власне, і був пам’яткою. Показати фото теперішньої будівлі, спорудженої до 1500-річчя Києва і до якої всі так звикли. І врешті — показати проект реконструкції і пояснити, чому новий Гостинний двір буде кращий і корисніший для киян. Впевнений, що тоді люди виявили б розуміння і гострого протистояння не було б.

Нагадаю відомий факт. Понад 100 років тому будівництво Ейфелевої вежі у Парижі також викликало хвилю протестів. Парижани побоювалися, що надсучасний витвір інженерної думки спотворить загальний вигляд старовинного міста. З часом ці споруди ставали невід’ємною частиною міста і навіть його візитівкою. Отже, цивілізаційний поступ загалом і політ архітектурної думки зокрема зупинити не можна, та й не треба. Важливо гармонічно поєднати збереження історичного обличчя міста, врахувати інтереси інвесторів, які вкладають у розвиток міст мільйони гривень. А головне — потреби і бажання містян.

— У народі кажуть: нова мітла по-новому мете. На які ініціативи від нового міністра культури слід очікувати найближчим часом, чи плануються структурні зміни в роботі відомства?

— Щодо апарату міністерства — так, його чекають структурні зміни, а можливо, й деякі кадрові. В міністерстві з’явилися два нових заступники, розподіл обов’язків між ними інакший, ніж був у попередників, тому ці зміни природні.

Говорячи про пріоритети сьогоднішнього дня, з-поміж усіх заходів, як державних, так і місцевих, проведення яких ми готуємо в нинішньому році, гадаю, на головне місце слід поставити такий загальнонаціональний проект, як відзначення 200-річчя від дня народження геніального сина українського народу Тараса Шевченка. Велична постать Кобзаря, його багатогранна спадщина — наше загальнонаціональне надбання, здатне гідно представляти Україну та її культуру у світі, бути потужним чинником консолідації українського суспільства.

Поряд із цим ювілеєм — інша знаменна об’єднавча дата: 70-та річниця визволення України від німецько-фашистських загарбників. Як відомо, почалося воно влітку 1943 року з Луганщини і завершилося в Закарпатті восени 1944-го.

Ну й, звичайно, збереження і популяризація історичної та культурної спадщини Давньоруської доби особливо актуальні в нинішньому році, коли розгортається підготовка до відзначення 1025-річчя Хрещення Русі-України — дата, яка має загальноцивілізаційне значення.

Також серед пріоритетів — заходи, спрямовані на виконання Указу Президента України «Про оголошення 2013 року Роком дитячої творчості». Це дуже важливий напрям нашої роботи.

Щодо «мітли» хочу підкреслити, що в культурі головне — не робити революцій, коли «до основанья, а затем…». Це згубний шлях. Культура має рости і розвиватися, як дерево. Звичайно, кожен керівник має своє бачення цього розвитку, якісь свої пріоритети. Але не можна сказати, що театр важливіший за музей, а кіно важливіше за цирк. Ні! Всі напрями людської діяльності, об’єднані у галузі «культура», для нас однаково важливі.

Питання лише в наявності «гарячих» проблем на цей час у тій чи тій сфері, а також можливостях, в тому числі й фінансових, для їх розв’язання.

Наталя БОРОДЮК, «Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Леонід НОВОХАТЬКО. Народився 1954 року в селі Вечірки Полтавської області. Закінчив Полтавський державний педагогічний інститут імені В. Г. Короленка, аспірантуру та докторантуру Київського державного університету імені Тараса Шевченка.



Міністр культури Леонід НОВОХАТЬКО: «Не можна сказати, ..., автор —
Рейтинг статьи: 96% из 100 возможных. Голосов всего: 1. Отзывов пользователей: 1.

Источник: www.ukurier.gov.ua

Еще новости


Юридическая Консультация в Киеве, 01001, г. Киев, ул. Хрещатик, 32 Украина
Подняться вверх, к началу страницы {lang: 'ru'}