Новые Консультации Последние консультации RSS

Консультации в Разделе Последние Консультации в Разделе RSS

Загрузка виджета поиска юриста в Вашем городе...

Юридические новости Последние новости по RSS

додати на Яндекс

Неотвеченные вопросы

Новое в Законодательстве

додати на Яндекс

Юридический форум


Конкурс!
Активно консультируете на сайте? Знаете ответы на все вопросы и готовы безвозмездно делиться с людьми своими знаниями? Получите награду — 10 000 гривен!
Подарки для консультантов
Для всех юристов, которые консультируют на сайте Advising, мы открываем магазин подарков, где каждый сможет обменять свои заработанные баллы на ценные призы!

Соліст ансамблю «Київська камерата» Олександр Василенко: «Через свій тембр я одразу не вступив до консерваторії, зате двічі отримав Гран-прі в Італії»

Соліст ансамблю  «Київська камерата» Олександр Василенко: «Через свій тембр я одразу не вступив до консерваторії, зате двічі отримав Гран-прі в Італії»

Тож недаремно в 1999 і 2000 роках на Міжнародному фестивалі «Світ музики» в Італії співак став володарем Гран-прі й диплома «За голос унікальної краси». У репертуарі Олександра Василенка — понад 1000 творів. Це арії з опер та оперет, романси, джазові композиції. І, звичайно, українські пісні. Нинішній рік ювілейний для артиста: відзначив 60-річчя і 35-річчя своєї творчої праці.

— Пане Олександре, важко повірити, що в дитинстві ви боялися навіть думати про фах співака. Чому?

— Мені така кар’єра здавалася чимось захмарним — навіть мріяти про це не наважувався. Були думки стати боксером: входив до складу збірної команди Києва з боксу. Але після армії вступив до Ленінградського інституту водного транспорту, бачив у майбутній професії романтику. Саме в студентські роки усвідомив, що люблю співати більш за все.

— Дорога таланту завжди терниста. Я вкотре це усвідомила, прочитавши, що в народній консерваторії вам винесли вирок: «нецікавий голос, звичайний тембр, і марна праця їх розвивати». Що це за народна консерваторія була?

— Вона існувала при Київській державній консерваторії. Керівником була людина поважна, майстер, але просто не розчув, не розгледів. Таке трапляється… Тоді подумав: може, так і є. Але бачив, що мій спів подобається людям. До того ж мав уже сформований смак — моїми орієнтирами були Беньяміно Джильї, Робертіно Лоретті, Борис Гмиря. А справжню революцію в моїй свідомості зробив молодий Муслім Магомаєв, який щойно повернувся зі стажування в Італії. Захоплювали його красивий голос, потужна енергетика.

— Помилку виправили, і врешті двері Київської консерваторії відкрилися для вас. Чому не пішли на оперну сцену?

— Мабуть, моя внутрішня природа вела до демократичнішого пісенного жанру. З дитинства найбільше любив пісні й романси. Власне, камерним співом захоплювався зі студентських років. Мій педагог, відома Лариса Руденко, зауважувала, що в мене м’який голос, завдяки чому добре виспівувати нюанси.

— Справді, голос маєте особливий, тому й отримали в Італії звання «Голос унікальної краси».

— Іронія долі! Спочатку за незвичайний тембр мене не взяли в консерваторію, а потім двічі отримав Гран-прі й два дипломи на батьківщині бельканто. Пам’я?таю, виступав на музичному фестивалі в курортному передмісті Рима. Мав два виходи — виконував «Дивлюсь я на небо», «Вівці мої, вівці», «Сорочку», потім — «Гранаду» й кілька італійських пісень. До мене підійшов поважний чоловік, який свого часу був продюсером Лучано Паваротті, Каті Річареллі, інших знаних вокалістів, і сказав: «Я за останні десять років такого тембру голосу, як ваш, не чув». Запропонував укласти зі мною контракт на п’ять років, розпочати роботу за рік. Потрібен був певний підготовчий період — для вдосконалення італійської мови, підготовки репертуару, домовленостей про концерти. Але я відмовився: тяжко хворіла матуся, і я не хотів, щоб вона йшла з життя без мене.

— У вас помітне тяжіння до лірики, виконуєте й веселі, жартівливі пісні. Які вимоги ставите до пісні, котру берете в репертуар?

— Мої критерії з віком дещо змінюються. Трапляється, що, пропонуючи пісню, хтось із авторів читає лише вірш. Інколи показують готову пісню, і я часом емоційно сприймаю її, а текст настільки стає не до вподоби, що доводиться відмовлятися. Тому тепер усе-таки спочатку ознайомлююся зі словами, а потім слухаю музику. Іноді прошу поета трохи скоригувати текст. Але в принципі твір має мене чимось схвилювати, вразити. Якщо так сталося, мій стан обов’язково передасться слухачам.

— У вашому репертуарі пісні на вірші таких чудових поетів, як Андрій Малишко, Володимир Сосюра, Микола Сингаївський, Борис Олійник, Микола Луків, Вадим Крищенко… Окрема сторінка — Дмитро Луценко. Були з ним особисто знайомі?

— Ні. Коли поета не стало, познайомився з його дружиною, Тамарою Іванівною, яка багато робить для популяризації творчості Дмитра Луценка. Вірші Дмитра Омеляновича імпонують мені тим, що мають зміст, вони просвітлені, там немає пригніченості. Навіть сум у них світлий. Люблю працювати саме з такими авторами. Наприклад, недавно розпочалася моя співпраця з композитором Валентином Касьяновим. Оптимізм дає рух, крила. Треба радіти життю.

— До речі, про веселе й непередбачуване. Жоден співак не застрахований від провалів у пам’яті. Хтось повторює попередній куплет, а, наприклад, Едуард Хіль замість забутих слів співає: «ла-ла-ла». Як ви виходите з подібних ситуацій?

— Інколи щось скажу речитативом, можу навіть повторити фразу чи куплет спочатку. Я зауважив, що забудькуватість має певні закономірності. Часом збиваюся на одній і тій самій зачарованій фразі. Одного разу на концерті у філармонії мав співати «Очі волошкові» й раптом забув другий куплет. Просив допомоги у присутнього там Дмитра Гнатюка, а він теж не міг згадати. Інколи з голови вилітає якесь «магічне» слово, найчастіше це і є дієслово «забути» в різних формах. Принаймні в мене проблеми виникали з рядками: «Не забуть мені ті ночі», «В той незабутній літній час», «Все забудеться чи згадається». Міг би навести ще чимало прикладів.

— Пане Олександре, 35 років на сцені — це багато?

— Це як життя — багато його чи мало? Бувають такі моменти, що ніби й забулися, а коли згадуєш чи насниться, здається, до дрібнички все пам’ятаєш, наче вчора було. Так ми влаштовані. А на сцені я ще не наспівався!



Соліст ансамблю «Київська камерата» Олександр Василенко: ..., автор —
Рейтинг статьи: 97% из 100 возможных. Голосов всего: 6. Отзывов пользователей: 3.

Источник: www.ukurier.gov.ua

Еще новости


Юридическая Консультация в Киеве, 01001, г. Киев, ул. Хрещатик, 32 Украина
Подняться вверх, к началу страницы {lang: 'ru'}