Новые Консультации Последние консультации RSS

Консультации в Разделе Последние Консультации в Разделе RSS

Загрузка виджета поиска юриста в Вашем городе...

Юридические новости Последние новости по RSS

додати на Яндекс

Неотвеченные вопросы

Новое в Законодательстве

додати на Яндекс

Юридический форум


Конкурс!
Активно консультируете на сайте? Знаете ответы на все вопросы и готовы безвозмездно делиться с людьми своими знаниями? Получите награду — 10 000 гривен!
Подарки для консультантов
Для всех юристов, которые консультируют на сайте Advising, мы открываем магазин подарков, где каждый сможет обменять свои заработанные баллы на ценные призы!

Микола ЛИСЕНКО: «Знаменитий рояль Миколи Лисенка перебув окупацію під купою лахміття»

Микола ЛИСЕНКО: «Знаменитий рояль Миколи Лисенка перебув окупацію під купою лахміття»

Нащадок визначного українського композитора Микола ЛИСЕНКО

Микола Лисенко, праправнук основоположника української класичної музики М. В. Лисенка, навідується до Полтави нечасто. Востаннє він був тут 15 років тому, коли ще навчався у Київській державній консерваторії. Тому його приїзд до Полтави на закриття обласного музичного фестивалю мистецтв «І струни Лисенка живії…», присвяченого 170-річчю від дня народження видатного композитора і диригента, став справді подією. Особливо коли молодий маестро став за диригентський пульт на заключному концерті симфонічного оркестру Полтавського академічного обласного музично-драматичного українського театру ім. М. В. Гоголя, де крім лисенківських, звучали твори сучасної української музики народної артистки України, лауреата Шевченківської премії Лесі Дичко.

За цим «Блютнером» композитор створив свої рапсодії і сюїти, клавіш роялю торкалися пальці Лесі Українки, Римського-Корсакова й Чайковського. Фото Укрінформу

Лисенківські запал і енергія

Миколо Віталійовичу, певне, це тяжка ноша — бути нащадком і тезкою М. В. Лисенка?

— Так, це величезна відповідальність, бо справу, яку розпочав колись Микола Віталійович, треба продовжувати так, як це робили визначні діячі мистецтва і культури України. Зокрема, його син Остап Миколайович, завдяки якому сформовано повне зібрання творів М. Лисенка і організовано його музей. Він усе поклав на вівтар творчості свого батька. Як Рада Остапівна — дочка Остапа Миколайовича, і мій батько, народний артист України, професор Національної музичної академії ім. П. І. Чайковського та один із диригентів-хормейстерів Національної опери України Віталій Лисенко.

— Подейкують, ваш тато пропав безвісти. Це правда?

— Так, це сталося 1999 року, і нині його доля невідома. Ми в храмі поминаємо його як живого і щодня чекаємо на повернення. Вірять у те, що він живий і мама та його вже три онуки.

— Ваш прапрадід був не тільки чудовим диригентом, а й славетним композитором. Ви теж компонуєте музичні твори?

— Майже неможливо бути одночасно композитором, диригентом, виконавцем, суспільним діячем. Я дивуюся, як це вдавалося М. В. Лисенку, як він усе це поєднував. У мене так не виходить, не вистачає часу.

— То мали рацію викладачі Лейпцизької консерваторії, які радили Миколі Віталійовичу не розпорошувати сили і стати піаністом-віртуозом?

— У жодному разі! Кожному Бог дає свою дорогу. Миколі Віталійовичу — торувати шлях українському музичному мистецтву. Він сам про це писав. Якщо б зосередився на піанізмі, отримав би тепле місце десь або в Європі, або в Петербурзі, мав би гроші, успіх, і не було б жодних проблем. Але він свідомо повернувся до України і працював тут далі. Йому треба було закласти підвалини українського класичного музичного мистецтва. Знаєте, як він сам носив у собі генофонд український з діда-прадіда, так і створював музичний генофонд нації.

— Коли ви були в Гриньках востаннє?

— Десь років п’ять тому. Аби в добі було принаймні 32 години, то, можливо, бував би частіше. Але родина завжди шанувала село, селяни дуже тепло ставилися до неї, приїздили до Києва багато разів. Цього року теж телефонували, щоб хтось завітав з наших, та, на жаль, ніхто не зміг. Малі діти, концерти… Та серцем і душею я завжди з ними.

— Життєвий шлях кого з ваших предків, окрім, звичайно ж, М. В. Лисенка, є для вас взірцем служіння музиці й своєму народові?

— Остапа Миколайовича. Він для всіх нас — приклад жертовності. Рада Остапівна гідний продовжувач традицій свого батька. Вона народна артистка України, професор Національної музичної академії. У 92 роки ще грає сольні партії під час концертів. Торік я мав щастя диригувати на сцені разом з нею. Для мене це незабутнє враження. Я відчув не лише що таке справжня школа фортепіанної гри, а й лисенківський запал, бо це внутрішня енергія, яку не можна якось приборкати. Вона відчувається в ній навіть у ці сиві роки.

Мій батько для мене завжди був прикладом такого служіння. Його забирали працювати в Москву, але він залишився в Києві. При тому, що мав роботу в театрі, консерваторії, у багатьох місцях. Він завжди працював у самодіяльності, бо не вважав це якимось другорядним заняттям. Казав: «Музика повинна жити не лише на високих сценах, а й у народі». З життєвого досвіду оцих трьох, святих для мене постатей моїх предків, я беру собі багато натхнення.

— Чи «живий» іще знаменитий «Блютнер», за яким М. В. Лисенко провів не одну ніч, створюючи «Тараса Бульбу», свої рапсодії і сюїти? Клавішів якого торкалися пальці Лесі Українки, Римського-Корсакова і Чайковського?

— Справді, над цим роялем схилялася колись у глибокій задумі Леся Українка, слухаючи мелодію відомого дуета М. В. Лисенка на слова Г. Гейне «Коли розлучаються двоє». Прапрадід заповідав цей рояль наймолодшій своїй дочці — Мар’яні Миколаївні. На її квартирі (Чеховський провулок, 6) він і простояв до Великої Вітчизняної війни. Німецькі фашисти, вдершись у Київ, почали розстріли, грабунки. На прохання Мар’яни Миколаївни, сусіди допомогли їй перенести рояль на горище, де він перебув окупацію під купою лахміття. На горищі у вогкості дека потріскалась, струни поіржавіли, і повернувся рояль зі сховища інвалідом з хрипким голосом. Незабаром Мар’яна Миколаївна передала його Київській консерваторії. Побував рояль у розумних, вмілих руках реставраторів, справжніх чудотворців, і знову набув колишнього блиску, мелодійного, чистого голосу.

Нині він стоїть у музеї Миколи Віталійовича. У моєї мами є такий самий «Блютнер», і майже того самого року випуску, що дістався їй від батьків. Дідусь був військовослужбовцем, служив у Німеччині, і привіз звідти після війни цей інструмент. Він тепер у нас дома. Крім цього, маємо інструмент, що належить до часів Миколи Віталійовича — дуже рідкісний віденський рояль «Франц Вірт».

Перебування в храмі — родинна традиція

— Ваш прапрадід і Михайло Старицький були побратимами…

— Так. А ви знаєте, що насправді він не Старицький?

— А хто ж?

— Він — Старицький, з наголосом на «а». Нащадок останньої гілки князів Рюриковичів-Старицьких, яких знищив Іван Грозний. Коли вони дізналися, що цар хоче їх убити, то хтось із них встиг перед смертю відрядити своїх дітей з няньками на Жеч Посполіту, тобто на терени тодішньої України. І вже тут вони змінили наголос у прізвищі, щоб їх ніхто не чіпав.

— Ви підтримуєте зв’язки з його нащадками?

— На жаль, як мені відомо, нащадків Старицького немає. Колись були. Лисенків багато. Щоправда, не всі вони знають про свою кровну спорідненість, та прізвище досить поширене в Україні. Його корені походять від однієї людини — легендарного Вовгура-Лиса, отамана запорозьких козаків, діти якого стали Лисенками.

— Відколи ви на службі Богу, працюєте регентом?

— З кінця 1980-х. Навчаючись на хормейстерському факультеті, прийшов у храм співати на клірос і зрештою там і залишився, став церковнослужителем. Нині перебуваю у сані протодиякона Київського Свято-Троїцького Іонинського монастиря.

— Ваш славетний прапрадід також був віруючою людиною, створив чимало духовних речей.

— Так, широковідома його «Херувимська пісня». Це богослужбовий твір хоровий. А його «Камо пойду від лиця твого, Господи» — взірець українського хорового духовного концерту. Лисенко пропустив це через серце. Тому моє перебування у православному храмі — продовження традицій Миколи Віталійовича.

— А ось його дружина Ольга Липська нібито була атеїсткою.

— Не вірте цьому! Вже хоча б тому, що вона дочка польського полковника.

Олександр ДАНИЛЕЦЬ, «Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»



Микола ЛИСЕНКО: «Знаменитий рояль Миколи Лисенка перебув ..., автор —
Рейтинг статьи: 96% из 100 возможных. Голосов всего: 1. Отзывов пользователей: 1.

Источник: www.ukurier.gov.ua

Еще новости


Юридическая Консультация в Киеве, 01001, г. Киев, ул. Хрещатик, 32 Украина
Подняться вверх, к началу страницы {lang: 'ru'}