Новые Консультации Последние консультации RSS

Консультации в Разделе Последние Консультации в Разделе RSS

Загрузка виджета поиска юриста в Вашем городе...

Юридические новости Последние новости по RSS

додати на Яндекс

Неотвеченные вопросы

Новое в Законодательстве

додати на Яндекс

Юридический форум


Конкурс!
Активно консультируете на сайте? Знаете ответы на все вопросы и готовы безвозмездно делиться с людьми своими знаниями? Получите награду — 10 000 гривен!
Подарки для консультантов
Для всех юристов, которые консультируют на сайте Advising, мы открываем магазин подарков, где каждый сможет обменять свои заработанные баллы на ценные призы!

Небезпечний «спадок» для прийдешніх поколінь…

Небезпечний «спадок» для прийдешніх поколінь…

ПОВЕРТАЮЧИСЬ ДО НАДРУКОВАНОГО

Поки іноземні компанії активно матеріалізують кошти, виділені країнами—донорами на спорудження «Арки», сховища відпрацьованого ядерного палива-2 та інших об’єктів чорнобильської зони, українські бізнес-структури вже 20 років поспіль чубляться тут за право «освоювати» бюджетні гроші та тисячі тонн чорних і кольорових металів

Станіслав ПРОКОПЧУК, «Урядовий кур’єр» Чорнобиль — Київ

…Донині відчуваю в собі ті біль і розпач, які охопили мене у «святая святих» «Чорнобиля-2» — багатоповерховій будівлі командного пункту колишнього найпотаємнішого об’єкта — загоризонтної радіолокаційної станції «Дуга». Піднявшись на другий поверх сходами, захаращеними битим склом, всілякими шлангами та дротами, буквально німію від побаченого. Величезне приміщення, ще кілька років тому начинене унікальними ЕОМ, розтрощено вщент. Під ногами — сотні зламаних блоків, плат та іншого електронного начиння. Десятки шаф під саму стелю — колись унікальних обчислювальних комплексів — зяють лише каркасами із залишками «мозкового» центру комплексу, призначеного для раннього виявлення міжконтинентальних балістичних ракет військ НАТО.

— Золото, платину, срібло та інші коштовні метали вилучили тут ще в 1990-х роках, — зауважив Юрій Рейхман, підполковник запасу, який супроводжував мене руїнами «Чорнобиля-2». Цей, досить стриманий в оцінках наслідків тутешнього вандалізму, спец у галузі радіолокації, представляв тоді потужне державне спецпідприємство в 30-кілометровій зоні ЧАЕС — «Техноцентр», яке нині вже не існує. — Єдина цінність, яка поки що залишається в цьому колишньому військовому містечку, — металоконструкції його антенних полів. Їх загальна довжина 900 м, висота — 90—150 м, а загальна вага обох антен — великої та малої — 13—14 тисяч тонн.

«Чорнобиль-2»: контрольний постріл зроблено

Понад 20 років адміністрація зони відчуження «займала кругову оборону», відбиваючись від прагнень впливових «заготівельників» «завалити» антенні поля та отримати навар від продажу металу в «чистій зоні» на порядок більший, ніж його офіційно оцінюють на цій забрудненій території. Один з головних аргументів у протистоянні з «металістами», який весь цей час лунав з вуст керівників зони: «Ми хочемо використати ці антени більш розумно — як конструкції для розміщення вітряних електрогенераторів, зменшення імпорту електроенергії для потреб підприємств чорнобильської зони відчуження». І ось уже офіційно сказано: жодних вітряків не буде, антени «Чорнобиля-2», їх резонатори, рефлектори та сотні кілометрів унікальних сталевих проводів підуть у доменні, конвекторні та електроплавильні печі. Про це наша газета розповідала читачам 16 березня цього року в розслідуванні «УК» «Атомна енергетика: в чиїх кишенях осідають великі гроші?»

До цього матеріалу, який, до слова, не викликав офіційних заперечень відомств, що згадувалися в ньому, можна було б і не повертатися, якби редакцію не озброїли вельми цікавим документом — Звітом з науково-дослідної роботи «Оцінка технічного стану металоконструкцій антенних споруд об’єкта «Чорнобиль-2». Його датовано 2007 роком. Виконавець — Інститут проблем безпеки атомних станцій (ІПБ АЕС) НАНУ. Саме ця наукова робота ще п’ять років тому, по суті, поставила хрест на ідеї використання цієї грандіозної споруди як конструкцій для встановлення на висоті 110 метрів обладнання вітряних електростанцій. «Теперішній стан несучих металоконструкцій антенних споруд, — ідеться у «Висновках та рекомендаціях», — треба розцінювати як ненадійний, який… може швидко перейти у передаварійний. Розподіл значень потужності дози гамма-випромінювання… свідчить про можливість використання металу в подальшому в разі прийняття рішення про демонтаж антен». Тобто метал фактично «чистий». Пиляйте, Шуро.

І ще ось така рекомендація вчених: «…прийняття рішення про відновлення роботоспроможності несучих металоконструкцій антенних споруд, або повного демонтажу антен з подальшим поводженням з отриманими матеріалами, є вкрай невідкладним». Це, як розумію, дало право Сергієві Саверському, колишньому директору державного спеціалізованого підприємства «Комплекс», що виступало в ролі замовника згаданої науково-дослідної роботи щодо технічного стану антенних споруд об’єкта «Чорнобиль-2», висловити більш категоричний власний вердикт: «За оцінкою (як неіснуючої в такій редакції. — Авт.) ІПБ АЕС, їхній стан визнано аварійним».

Якщо це саме так, то чому начальство зони відчуження п’ять років поспіль не займалося демонтажем «аварійної» споруди? Адже її падіння могло б (може) спричинити землетрус силою 3—4 бали, на які не розраховано чимало конструкцій об’єкта «Укриття». Про це мені ще два роки тому казали керівники колишнього «Техноцентру», які до останнього обстоювали ідею створення в 30-кілометровій зоні ЧАЕС вітряної електростанції. Використовуючи як опори (вони займають 50—60% у загальній вартості ВЕС) антенні конструкції «Чорнобиля-2».

Дивна арифметика

У контексті «аварійного», як запевняється, стану цієї велетенської споруди дивні речі відбулися 30 вересня 2010 року. Саме тоді ДСП «Комплекс» актами №17 та №18 списало зі свого балансу цього антенного монстра. Навіщо? Щоб зняти із себе відповідальність у разі його падіння? А може, зробивши нарешті нічийними понад 15 тисяч тонн металу, дати без зайвого розголосу добро «своїм» структурам розпочати потихеньку демонтувати те, що не потребує великих зусиль та коштів? Таке відчуття, що всі ці роки тривали закулісні ігри, вичікували більш сприятливу ситуацію для реалізації давно задуманого.

Для таких припущень є вагомі факти. Чому не у 2008—2009 роках, якщо об’єкт аварійний, а лише кілька місяців тому розроблено робочий проект щодо визначення вартості та обсягів робіт з демонтажу антенних споруд? (Цими днями він вже пройшов комплексну державну експертизу). Згідно із проектом, загальна вартість робіт (запам’ятаймо ці цифри) з демонтажу металоконструкцій «Чорнобиля-2» — 10 239,0 тис. грн. Загальна вага антенного комплексу — 15 114,0 тонн.

«А яку суму грошей передбачається переказати в державний бюджет після реалізації всього, що буде демонтовано?» Ось як дослівно відповів на це запитання редакції Дмитро Бобро, перший заступник голови Державного агентства України з управління зоною відчуження: «За попередньою оцінкою, ми очікуємо отримати близько 20,0 млн гривень». Щоправда, якщо взяти до уваги офіційні цифри, наведені вище, та ті, що має редакція з не менш авторитетних джерел, то з арифметикою у Дмитра Геннадійовича або тих чиновників, які готували на підпис відповідь «Урядовому кур’єру», вочевидь, не все гаразд. За підрахунки, як ви помітили, береться не 15 114,0 т, а «близько 15 тисяч». Саме ця цифра фігурує у відповіді пана Бобра на друге запитання редакції: «Скільки тонн високолегованої сталі та міді планується отримати після демонтажу антенного поля та опорних конструкцій «Ч-2»? Високопосадовець агентства запевняє, що кольорових металів тут уже немає зовсім. Вони були, звучить підтекстом (плати, блоки, прилади з елементами золота, срібла та платини. — Авт.), але «демонтовані військовими до передачі об’єкта на баланс ВО «Комбінат» у 80-х роках минулого століття». Дмитро Бобро чудово розумів, що йшлося у нашому запитанні не про ті, 20 років тому роздерибанені, дорогоцінні метали.

— У «Чорнобилі-2» ще достатньо іншого «золота» — міді та прекрасної сталі, — зауважив Геннадій Лобач. Свого часу, працюючи у ДСП «Техноцентр», він був головним розробником ТЕО вітроелектростанції. За його даними, які ще кілька років тому були з грифом «конфіденційно», загальний запас міді у вигляді покриття сталевого дроту — основного елемента екрануючої мережі обох антен «Чорнобиля-2» — оцінюється в 26 тонн. А загальний запас унікальної сталі центральної частини дроту (його на антенних конструкціях понад 330 км!) оцінується в 5000 тонн. Чи врахував, до речі, цю вагу та її ринкову вартість пан Бобро, називаючи в своїй відповіді нашій редакції цифри «близько 15 тисяч тонн» та «близько 20,0 млн гривень»?

Якщо порахувати навіть за найменшими ринковими цінами вартість тонни міді та досить дорогої сталі — центральної частини дроту, на яких акцентує Геннадій Лобач, то виходить сума 3,5 млн доларів, або 28 млн гривень. Ці колосальні кошти Дмитро Бобро, певне, «забув», називаючи «Урядовому кур’єру» цифру «близько 20,0 млн грн». Можливо, добре поінформований про те, про що ще влітку 2010 року писав в одному із документів пан Лобач: «За моїми даними, нині триває демонтаж металоконструкцій навісного обладнання і елементів кріплення малого антенного поля і вивезення їх із зони відчуження на переплавку».

Пам’ятаєте, що саме в той період, про який згадує Геннадій Лобач, ДСП «Комплекс», виконуючи доручення (від 2 вересня 2010 року) керівництва зоною відчуження, списує зі свого балансу всі антенні споруди «Чорнобиля-2»? І вони вже другий рік залишаються де-факто нічийними. А точніше, безмежно доступними для повного дерибану тими структурами, яким дозволено це робити. Не чекаючи, звичайно, розробки та затвердження згаданого робочого проекту та обіцяних агентством у найближчі місяці тендерних торгів на реалізацію, як де-юре, інвестиційного проекту з демонтажу «золотої» споруди.

Цей проект, судячи із загальної вартості робіт, не передбачає реконструкцію та пристосування будівель розграбованої військової частини під «вахтове» житлове містечко для працівників потужного в майбутньому комплексу «Вектор» (його споруджують майже поряд), як це колись планували. Більш того, вже навіть було розпочато будівництво дороги завдовжки 7 км, яка скорочувала б у п’ять разів шлях вахтовим бригадам до «Вектора». Але після того як було вирублено просіку під цю дорогу і дерева вивезли, будова завмерла, мабуть назавжди. На віки залишаться німими свідками нечуваного в світі вандалізму та безгосподарності, разом з руїнами в/ч 74939, й сотні залізобетонних фундаментів, на яких ще тримається антенний комплекс. Значно вищий, до речі, від Статуї Свободи у Нью-Йорку.

Вже ніколи тут не буде вітряної електростанції ... Фото з сайту chernobylzone.wen.ru

Чи спроможні збільшити «український сегмент»?

…Тут, у «Чорнобилі-2» (чи не символічні та взаємопов’язані процеси?!), триває демонтаж унікальних конструкцій колишньої РЛС «Дуга» МО СРСР, а за 15 кілометрів звідси, на промисловому майданчику ЧАЕС, розпочався монтаж ще унікальніших конструкцій — «Арки». Цим новим безпечним конфайнментом (НБК) планується закрити, немов величезним шатром, своєрідною захисною оболонкою, так званий «саркофаг». 26 років тому цей об’єкт «Укриття» побудували — в умовах смертельних рівнів радіаційного випромінювання — над зруйнованим вибухами четвертим блоком атомної станції. Таким самим, як і «Дуга», продуктом науково-технічного прогресу давно неіснуючого Союзу «нерушимых республик свободных».

Тендер на спорудження НБК виграв, як ми вже писали, міжнародний консорціум «Новарка». Згідно із контрактом, він взяв на себе зобов’язання змонтувати НБК і насунути його на «Укриття» в жовтні 2015 року. З урахуванням цього терміну і високих вимог щодо якості та надійності такого унікального об’єкта (ширина — 257,44 м, висота — 108,89, довжина — 150 м) «Новарка», як генпідрядник, і набирала (набирає) виконавців-субпідрядників.

— Але це робиться за принципами, процедурами і правилами, на умовах, які визначені Європейським банком реконструкції і розвитку (ЄБРР) — адміністратором-менеджером коштів ЧФУ (Чорнобильського фонду «Укриття». — Авт.). Саме з нього, за кошти країн-донорів, ви знаєте, й фінансується будівництво НБК.

У нашій майже півторагодинній ексклюзивній розмові Володимир Холоша, голова Державного агентства України з управління зоною відчуження, докладно розповідав мені про нюанси «кухні» реалізації проекту «Арки» (ціною 990 млн євро) — цього завершального, найвідповідальнішого етапу виконання SIP-плану перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему.

— Результати тендера, який проводять для відбору субпідрядників, перевіряють і банк, і група управління проектом. Процес дуже забюрократизований. Але це в підсумку виправдано: все робиться, щоб не було корупції, щоб унеможливити її. ЄБРР перераховує кошти безпосередньо виконавцеві. Ні ЧАЕС, як замовник, ні уряд в особі МНС цих грошей (на спорудження «Арки». — Авт.) не отримує.

— Невже в нашій країні немає металургійних підприємств, — спрямовую розмову в не менш актуальний бік, — спроможних виготовити металопрокат або профіль відповідних розмірів та якості, щоб інші українські заводи зробили з них ті самі металоконструкції, які постачає сьогодні для «Арки» італійський «Чимолаї». Свого часу так і планували: метал наш, металоконструкції наші, створюємо передусім у себе, а не за кордоном, тисячі нових робочих місць.

— Справді, таку позицію ми мали. Але наші заводи, як я розумію, — пояснює Володимир Холоша, — не спроможні виконати такі складні замовлення — за тих технічних умов, параметрів, якістю, яких вимагає «Новарка» через відкриті конкурсні закупівлі товарів та послуг.

— Я чув, що «Чимолаї» вже закупив 10 тисяч тонн металу, з яких 6 тисяч тонн сталі — продукція українських підприємств. Це ж чудово!

— Так. Але це здебільшого напівфабрикат.

За інформацією з достовірних джерел, українські юридичні і фізичні особи нині освоюють приблизно лише 30% ЧФУ. Невеликий, погодьтеся, сегмент. На підряді у «Новарки» на спорудженні «Арки», з уже укладеними субпідрядними договорами, працює 183 вітчизняні підприємства та організації. Це переважно будівельні та будівельно-монтажні, проектно-конструкторські структури. Серед металургійних підприємств чи не єдиний — ВАТ «Арселор-Міттал Кривий Ріг». Тобто понад 60 відсотків всіх грошей, які зібрали країни-донори для будівництва НБК, повертаються цим самим державам у вигляді оплати їхнім фірмам та компаніям за готові промислові вироби та сучасні технології... По суті, вся будівельна техніка, що працювала на спорудженні потужних фундаментів під «Арку» (вагою 28 тисяч тонн!), і та, за допомогою якої сьогодні триває монтаж її центральних сегментів і в подальшому здійснюватиметься підйом уже готових металоконструкцій, — іноземна. Наші КрАЗи-трудяги достойно відпрацювали на вивезенні сотень тисяч кубометрів радіаційного будівельного мотлоху на могильник «Буряківка» та завезенні чистої землі й піску під залізобетонні фундаменти — майданчики монтажних та інших зон грандіозного будівництва.

«Відкладене рішення» для спадкоємців

— Володимире Івановичу, як відомо, загального проекту НБК як вже готової споруди ще немає. Не станеться так, як це було зі СВЯП-2? Споруджували його поетапно, без загалом узгодженого з регулюючим органом проекту, а коли побудували, то виявилися серйозні технологічні упущення. Сьогодні фактично не перебудовуємо його, а створюємо нове сховище для відпрацьованого ядерного палива. Ціна таких прорахунків — сотні додаткових мільйонів євро. З кишені платників податків України та держав-донорів «вісімки».

— Гадаю, той «досвід» враховано. На сьогодні отримано ліцензії на основну споруду «Арки». Це так званий ліцензійний пакет №5. На фундаменти, конструкцію самого НБК та його обшивку. На кранове господарство має бути свій ліцензійний пакет. Переможцем тендера на кранове обладнання стала американська компанія. Вони проходять ліцензування.

— А чи передбачено технології демонтажу будівельних конструкцій «саркофага» та самого четвертого енергоблока, вилучення палива і паливовмісних матеріалів зруйнованого реактора? — прагну почути відповідь з перших вуст на найголовніше запитання, навколо якого вже 20 років точаться дискусії.

— Міжнародна група експертів зробила такий висновок: говорити про ці технології ще завчасно. Спочатку збудуймо «Арку», — сказав Володимир Холоша. — Такий вердикт було зроблено з урахуванням результатів відповідних обстежень і аналізу стану справ усередині «саркофага». З точки зору і контролю ядерної безпеки, і підкритичного стану палива, відсутності загрози ланцюгової реакції. А якщо це так, то споруджуємо НБК, а все решта (найскладніше і найдорожче. — Авт.) поки що залишатиметься як «відкладене рішення».

За словами голови Агентства України з управління зоною відчуження, з 2015 року (термін завершення будівництва «Арки») до 2022 року (закінчення гарантійного терміну стабілізаційних робіт щодо «саркофага») «у нас буде можливість довивчати саму конструкцію об’єкта «Укриття» і те, що потребує демонтажу. Доти буде змонтовано все необхідне транспортно-технологічне обладнання».

— Сьогодні вже немає сенсу дискутувати навколо того, вдале чи не вдале рішення з «Аркою» щодо перетворення «Укриття» на екологічно безпечну систему, — зауважив Анатолій Гора, заступник генерального директора ДП «ЧАЕС». —Рішення (я його особисто не поділяю) прийнято давно і на найвищому рівні. Крапка. І його ми повинні виконати у визначені терміни і якісно.

А що далі робитимемо (головне — за чиї мільярдні кошти та якою ціною здоров’я нації) із високорадіоактивними залишками четвертого ядерного енергоблока, після того, як закриємо «Аркою» від снігу та дощу «Укриття» (немов другою парасолькою, без дірок), сьогодні ніхто не скаже. Цілком прогнозоване лише одне: дуже дорогий і небезпечний «спадок» ми залишаємо на віки ще не одному поколінню нащадків.

І не лише у вигляді небезпечного, як запевняють, до 2022 року, «саркофага». Не менш загрозливим «подарунком» на сотні років залишаться, мабуть, і високоактивні ядерні відходи. Їх на українських АЕС накопичилося чимало. Із 2017 року планується лише розпочати вивчення питання можливостей в далекій перспективі їх захоронення в геологічних утвореннях. «Геологічні дослідження у нас заплановані, — сказав Володимир Холоша, — але поки що не фінансуються».

Значні надії щодо дезактивації, перевезення, переробки та захоронення радіоактивних відходів (РАВ) з територій, забруднених внаслідок аварії на ЧАЕС, покладали на комплекс «Вектор» (про нього наша газета чимало писала). Але мало хто знає, що саме в сховища цього об’єкта повинні були б вже давно захоронені ті відходи, які в перші місяці після аварії військові підрозділи нашвидкуруч, в складних радіаційних умовах «тимчасово» локалізовували в траншеї — могильники зони відчуження. Значна частина з них сьогодні підтоплена грунтовими водами, не виключена масова міграція радіонуклідів. Ще у 1988 році було прийнято рішення про перепоховання відходів з тимчасових могильників. Для цього планувалося у стислий термін створити в зоні відчуження цілий комплекс виробництв для переробки і захоронення радіоактивних відходів (від кодовою назвою «Вектор»). Розвал СРСР загальмував цей процес. І лише у 1996 році Кабінетом Міністрів України було затверджено проект створення першої черги цього комплексу. На той час його кошторисна вартість (тривалість будівництва — п’ять років) складала 400 млн. грн. Сховища першої черги «Вектора» спроможні були прийняти 500 тисяч кубометрів, або близько одного млн тонн небезпечного ще 300 років «мотлоху», що зараз лежить в земляних траншеях фактично просто неба.

Як я зрозумів із бесіди з паном Холошею, на цей момент із запланованих 56 сховищ першої черги жодне не здано в експлуатацію. Бо будівництво, внаслідок неритмічного і недостатнього фінансування, всі роки йшло надзвичайно низькими темпами, інфляція постійно збільшувала вартість і матеріалів, і робіт. (У сучасних цінах вартість першої черги комплексу «Вектор» вже перевищує 2,5 млрд грн, звичайно бюджетних коштів).

Нічого практично не зроблено і зі спорудження сховищ другої черги, яке було схвалено розпорядженням Кабміну у грудні 2009 року, а ТЕО з вартістю пускового комплексу у 530 млн грн затверджено урядом в позаминулому році. Його сучасні сховища повинні приймати — після відповідної переробки — радіоактивні відходи всіх типів і з об’єкта «Укриття», і з усіх українських АЕС. Сюди, до речі, повинні поступати й високоактивні РАВ (в осклованому вигляді), які вже у 2013 році наша країна повинна забирати з Росії. Це наші відходи, які утворилися після переробки відпрацьованого ядерного палива — з першого і другого реакторів ВВЕР-440 Рівненської АЕС, і які ми давно повинні забрати. Але куди? Платитимемо або штрафи, або висітимемо на політичному гачку ще не одне десятиліття. Бо на передбачених урядовими рішеннями об’єктах другої черги комплексу «Вектор», як кажуть, кінь ще не топтав.

Єдине «досягнення», яке з помпою записали у 2008 році на свій рахунок урядовці ще «помаранчової команди», то це здача в експлуатацію на території майбутнього комплексу «Вектор» спеціального сховища (так званий ЛОТ-3) для РАВ Чорнобильської АЕС. Його (вартістю у 11 млн євро) побудували завдяки фінансовій допомозі Європейського Союзу. На відкриття прибув сам гарант — Віктор Ющенко. Буквально за ніч тут же, на «Векторі», для його гелікоптера збудували просторий майданчик, пофарбували все, що можна було пофарбувати. Але страшна злива та вітер пересадили президента та його численний супровід на десятки не менш комфортних авто.

Сміх та гріх. Це сховище наразі залишається порожнім. На об’єкті тиша. (Мені там довелося побувати з нашим фотокором Олександром Лепетухою). За словами фахівців, ЧАЕС ще не готова для передачі своїх радіоактивних відходів на «Вектор». Вже п’ятий рік.



Небезпечний «спадок» для прийдешніх поколінь…, автор —
Рейтинг статьи: 97% из 100 возможных. Голосов всего: 1. Отзывов пользователей: 1.

Источник: www.ukurier.gov.ua

Еще новости


Юридическая Консультация в Киеве, 01001, г. Киев, ул. Хрещатик, 32 Украина
Подняться вверх, к началу страницы {lang: 'ru'}